У сподіванні Дива
Зійшла роса жалітися в траву,
Що день минув у сподіванн дива
Не залишай мене в цю ніч одну,
Поєзії стежина несходима.
Дозволь хоча б краплиною пройти,
Щоб від землі й до зоряної ниви
Мого проміння зважені сліди
Матусиних очей не засмутити.
Даруй на подих ніжності слова
Всього бувало від людської хвилі:
І берег мій вершиною ставав,
І мудрість вже дорівнювала силі.
Життя рядками злетів і падінь,
Ковток води живої у родині,
Я дякую, поезіє, тобі,
Що не марную крила в комірчині…
Інна Москалець
Тип статьи:
Авторская