Знову туманить очі
Знову туманить очі
Поїздка в село була,
Дитинства там дні і ночі,
Об'їздила, обійняла.
Життя на селі ледь жевріє,
Старенькі люди живуть
Ставок обваливсь і міліє
Та велети – верби ростуть
Село степове, невеличке,
Колись вирувало, гуло,
Там діток по троє, по четверо,
У кожній родині росло.
Ось-ось закінчилась війна,
Прогалин не може терпіти земля,
Діток народила, щоб довго жили,
За тих, що мільйонами в неї лягли.
Там землі такі родючі,
Корінням доверху посадиш-зросте,
Жили і трудилися люди співучі,
Дитинство моє золоте.
Жита колосились, половіли пшениці,
Цукровий буряк славив край,
В колодязях з трунком водиці,
В долинах - ромашковий рай.
Водою промочена хліба скибина,
Притрушена цукром - куди там тортам,
Буряк в пирогах, капуста, калина,
Найкраща пожива маленьким ротам.
Ще з снігом ранками в весняній імлі,
Водили танок - хоровод журавлі,
На колесі гордий лелека стояв,
Від граду в час зливи пташат захищав.
Чекали на маму з роботи до ночі,
В синочків і доньок злипалися очі,
А мамі ще стільки потрібно зробити –
Корову здоїти, вечерю зварити,
маленьким бешкетникам ніжки помити.
Цукерок хотілось – так де ж їх узяти,
Приходилось в курки яєчка викрадати,
Так прямо з гніздечка, й бігом в магазин,
Там стільки солодких принад і причин.
Бряжчать капіталом копійки в кишені,
Липучі подушечки тануть у жмені.
А може ще й бублик, а може халви,
Дитячі здобутки на більше не тягли.
Копієчок п'ять на кіно ще давали,
А двадцять - не знайдеш, не кожний їх мав,
Грошима в колгоспі трудодні рахували,
Хліб, гичку й солому селянин заробляв.
Навічно в колгоспах людей закріпляли,
Неволя і бідність в селі панували,
як вчитися будеш – то ж паспорт дадуть,
Як ні- то ж батьками проторений путь
Натруджене, зморене, село засинало,
Далеко за північ гармошка лунала,
Гуляла до ранку лиш юність крилата,
Кохання і танці, співали дівчата.
Летіли роки і змінялись роками,
В селі проживають чужі лиш мами,
Своїх вже давненько немає на цім світі,
Зістарились вже і знітились їх діти.
Роз'їхались діти, розбіглись світами,
Один раз на рік лиш вертають додому,
Прибрати могили і батька, і мами,
На цвинтарі свічку поставить сільському.
Селом не басить уже голос гармошки,
Руїни лежать замість хати Явдошки,
Вона не одна, таких пусток багато,
І співу не чути, ні в будні, ні в свята.
Вмирає і гине українське село,
Кленами, бур'янами все заросло,
Український Мойсей, ти родивсь, ти зростаєш?
На тебе село українське чекає..
Грудень 2015р Г.Д.Бондаренко.